Благословення Святого Миколая. Сценарій розмальовка з наліпками

Благословення Святого Миколая. Сценарій   розмальовка з наліпками
 

Наведіть курсор, щоб збільшити

 
Код товару 2255555500507
 

Характеристики

Виробник   Підручники і посібники

Опис Благословення Святого Миколая. Сценарій розмальовка з наліпками

Галина Манів. Подарунок святого Миколая

Десь на краю неба сидів сумний-пресумний ангел-охоронець і знічев 'я розглядав хмаринки, що пропливали внизу. Повз нього проходивши святий Миколай.

- Добрий день, дідусю,-чемно привітався ангел.-Вітаю тобі з Вдень народження на небесах!

- Дякую, любий,-усміхнувся святий Миколай.-А чому ти тут? Чому не несеш своєму хлопчикові подарунки від міні?

- Мій хлопчик вже давно домігся подарунка від своєї мами. Адже він не вірить у дива, не вірить в тобі. Страшно сказати, він навіть не вірить у Бога!-і нещасний ангел гірко заплакавши.-Ох він загине, він точно загине,-скрикував ангел крізь ридання,-адже в нього кам'яне серце! Позавчора він зламав деревце, вчора мучив кошеня, а сьогодні: сьогодні не допоміг своєму єдиному другові! Що робити?

- Як це "Що робити"?-насупивши брови святий Миколай.-Звичайно, рятувати дитину! Ану мерщій веди міні до нього!

Святий Миколай узявши зажуреного ангела за руку, й смороду полетіли до землі, де виднілося велике місто.

- Любий хлопчикові, чи не переведеш міні через дорогу?-попрохав хтось Дмитрика.

Хлопчик озирнувся й побачив старенького дідуся з білою, як сніг, бородою. Дідусь лагідно всміхався й показував рукою на тій бік широкої автостради, що нею безперервним потоком мчали машини.

- А що мені за це буде?-одразу зметикував Дмитрик.

- Я подарую тобі добрі серце,-відповів дідусь.

- Оце так добро!-засміявся хлопчик.-Дякую червоненький, але, певно, йдіть через дорогу самі! Мене такі подарунки не цікавлять.

- А що тобі цікавить?

- Від якби мені диск з новою комп'ютерною грою, такою, якої ще ні в кого немає:

- Добрі, буде тобі диск,-погодився дідусь. І Дмитрик повів старого до підземного переходу:

"Від кумедний старий!-сміявся Дмитрик, вставляючи диск у дисковод.-Міг би сам перейти, а він розгубився. Класно я його обдуривши! Тепер травню на кулі нову гру. Цікаво, що там"?

Хлопчик натиснув на кнопку "Увійти" і: опинився посеред пустелі. Скільки бачило око простягалися жовті бархани, лише ген-ген на обрії виднілася гора, а на ній високий замок.

Дмитрик стояв і розгублено кліпав очима. Раптом перед ним з'явився тій самий дідусь.

- Як я тут опинився? Хто ви?-закричавши Дмитрик.-Негайно поверніть міні додому! Не маєте права!

- Спокійно, Дмитрику,-сказавши дідусь,-не гарячкуй. Я святий Миколай, і я виконав твоє бажання. У тобі є нова гра-такої більше ні в кого немає. Але я не можу повернути тобі додому, поки ти в неї не зіграєш, адже ти вже запустивши програму-гра почалася.

"Від дурень!-подумки вилаяв собі хлопчик.-Чому я ніколи не читаю інструкції"?!

- Нічого страшного,-вів тим часом далі святий Миколай.-Якщо ти правильно виконаєш завдання, то скоро знову опинишся у своїй кімнаті. Правила такі: мусиш дістатися він до того замку, що на горі. Маєш п'ять життів і чарівні речі на ті, щоб подолати три рівні:

З цими словами дідусь витяг з піску табло, на якому світився напис "У вас залишилося п'ять життів", баклагу з написом "Вода", пакунок з написом "Хліб" та моток товстої мотузки без жодних написів. Табло святий Миколай встромив держаком в пісок, а речі простягнув Дмитрикові.

- Але стережися, коли вичерпаються всі п'ять життів, ти по-справжньому помреш:

- Тю, так це ж зовсім дитяча забавка,-скривився хлопчик,-для дошкільнят. Я легко з нею впораюсь, навіть на одному житті!

- Що ж, вирушай. Щасливої дороги!

І Дмитрик попрямував у напрямку до гори, навіть не попрощавшись зі святимо Миколаєм.

Йти по піску було важко, ще й сонце палило немилосердно. Скоро Дмитрик вибивсь із сил, до того ж йому страшенно хотілося пити. Він витяг баклагу та раптом почув, як хтось тоненьким голоском стогне : "Пити, дай мені пити! Я гину"! Хлопчик озирнувся й побачив неподалік тоненьке деревце, листочки на якому геть поскручувалися від спечи. Саме воно так жалібно скиглило й просило води.

"Від іще, буду я усілякі цурпалки напувати, коли самому пити хочеться",-обурився Дмитрик і приклався до баклаги. Раптом на хвильку стало темно, а коли знову розвиднилося, хлопчик побачив, що знову опинився біля табло, на якому світилося: "У вас залишилося чотири життя".

Що поробиш? Довелося Дмитрикові починати спочатку. Добрі хоч, що у баклазі знову з'явилася вода.

Як і першого разу, Дмитрик добрів до деревця геть знесилений і спраглий. Але цього разу він був розумніший. Половину води хлопчик вилив під деревце, а половину вирішив випити сам. Проте, варто лише було йому наблизити баклагу до рота, я знову заблимало світло. Дмитрик швиденько вилив рештки води під деревце.

"Як я відразу не здогадався?!-подумавши хлопчик.-Не треба проходити усю пустелю. Потрібно тільки правильно виконати завдання. Я напоїв деревце і заразом перестрибну на другий рівень".

Він заплющив очі та ставши чекати. Проте нічого не відбувалося.

"Від кляте дерево!-зрозумів Дмитрик.-Воно було пасткою! Я віддав йому усю воду, і тепер не зможу дійти до краю пустелі"!

Розлючений хлопчик зломив ненависне деревце і :опинився біля табло. "У вас залишилося три життя", блимало воно, ніби знущаючись із Дмитрика.

"Вісь сяду тут і буду сидіти, поки не помру, тоді всі сморід пошкодують, але буде пізно"!-мстиво подумавши Дмитрик і гепнувся на пісок: Сидіти було нудно. Та й лежати було нудно. А ще страшенно хотілося пити. А баклага, хоча й була знову повна води, не хотіла відкручуватися. На довершення до всіх неприємностей табло знову блимнуло й змінило напис на: "У вас залишилось два життя".

"Е ні,-вирішив Дмитрик,-не буду я сидіти тут і чекати на смерть! Краще піду до того пенька недоробленого. Раптом пощастить знайти рішення".

І він знову вирушив у шлях.

Дмитрик стояв біля деревця і з ненавистю дивився на нього. Начебто нічого й не траплялося, клята рослина стирчала над піском ціла й неушкоджена та жалібним голоском благала води.

"Напоїв би я тобі"!-злився Дмитрик. Він не знав, що йому робити, тому просто сів на пісок і дивився на свого гіллястого ворога, ніби сподівався, що тій підкаже правильне рішення. А деревце скиглило та скиглило. Скручені листочки тремтіли на ньому, мов пожовклі пальчики хворої дитини, а гілочки, наче рученята, простягалися до Дмитрика.

"Вода, вода"!-благало воно. Серце хлопчика стало стискатися від жалю і він не витримав, розплакався та вилив воду під дерево.

- На, пий, прокляте!-закричавши Дмитрик і гепнувся на пісок, розмазуючи куркульками сльози.

Аж раптом сталося диво. Деревце ожило, його листочки розгорнулися, а між ними задухмяніли чудові рожеві квіти. Рослина лагідно торкнулася гілочкою Дмитрикової голови, ніби дякувало.

- Яку ж ти гарненьке!-захоплено вигукнув хлопчик і :опинився на гірській стежині.

Він озирнувся після сторін і побачив, що стоїть неподалік від містка, перекинутого над прірвою. З того боку прірви височів замок. До нього було зовсім недалечко. А на цьому боці ріс крислатий дуб, на якому висіло табло зі знайомим Дмитрикові написом.

"Ха! У міні цілих два життя залишилося! А до замку-кілька кроків,"-зрадів хлопчик.

Він попрямував до містка. Аж раптом з-за каменя вистрибнув лев і страшно загарчав. Дмитрик дуже злякався. Він позадкував до дуба, притиснувся до стовбура й заплющив очі, чекаючи, що лев вісь-вісь накинеться на нього.

Проте замість гострих лев'ячих зубів на своєму горлі Дмитрик відчув, як щось м'якеньке треться об його ногу та ще й нявкає. Хлопчик розплющив одне око, потім другу й побачив, що лев як стояв біля містка, так і стоїть, а про Дмитрикову ногу треться гарненьке руді кошеня.

Дивним чином Дмитрик одразу заспокоївся. Він відкинув набридливе кошеня, сів і ставши думати, як обминути хижака. Від напружених думань Дмитрикові захотілося їсти.

"О, так у міні ж є пакунок із хлібом!-згадав хлопчик.-Лев, певно, теж голодний. Треба кинути йому хліб і, поки він буде їсти, проскочити на міст".

Зраділий Дмитрик розгорнув пакунок із хлібом. Аж тут кошеня мовби здуріло. Воно стало голосно нявкати й дряпатися на руки. "Дай мені хлібця! Я таке голодне,"-ніби промовляло воно.

- Іди геть! Багато вас тут таких ходити!-відштовхнув Дмитрик кошеня й кинувши хліб левові.

Лев не звернув на хліб жодної уваги. Натомість сонце блимнуло й згасло, а коли знову стало світло, Дмитрик побачив на табло, що в нього залишилося лише одне життя.

Окрім цього нічого не змінилося: хліб був у пакунку, лев-біля містка, а кошеня знову терлося про Дмитрикову ногу й несамовито нявчало.

Дмитрик сидів, стиснувши голову руками. Він напружено шукав вихід. Але вихід не хотів знаходитись. А тут ще набридливе кошеня безперервно нявкало, збиваючи хлопчика з думання.

"Вісь що,-нарешті вирішив Дмитрик,-нагодую це нестерпне створіння, а потім кину його левові. Хижаки не їдять хліба, зате сморід із задоволенням ласують м'ясом! Буде знаті, як набридати"!

Хлопчик кинувши хліб котикові й незворушно дивився, як мале розправляється з гостинцем.

"Скоро тобою теж поласують",-холодно подумавши він, узявши тваринку на руки та наблизив до свого обличчя, щоб краще роздивитися.

Котик вдячно замуркотів і раптом лизнувши шорстким язичком Дмитрика просто в ніс.

Серце хлопчика знову стиснулося, сльози бризнули з очей.

- Бідняточко,-промовив він, ридаючи,-як я міг таке вигадати, щоб кинути його хижакові! Біжи, маленьке, живи!

І Дмитрик опустивши кошеня на землю. Проте, замість того, щоб тікати, котик стрімголов побіг до лева.

- Куди ти, дурненьке, тікай, він розірве тобі!-закричавши хлопчик і, не пам'ятаючи собі, побіг за котиком.

За кілька кроків від хижака він опам'ятався й зупинився. І тут, зблизька, Дмитрик побачив, що задню лапу затисло левові між дошками містка. Вісь чому хижак стояв на одному місці!

Тім часом кошеня терлося вже об левову морду, а тій замість проковтнути нерозумного малюка, обережно лизав його своїм величезним язиком. Скориставшись цим, Дмитрик прокрався до містка і вже хотів бігти на тій бік, аж раптом йому в голову прийшла думання: "А що буде з нещасним лівому? Адже нікому буде звільнити його, і він загине від голоду". І лаючи собі за безглузду жалісливість, хлопчик однак заходився розсувати дошки, між якими застрягла лев'яча лапа. За мить хижак був вільний, а Дмитрик приготувався до смерті від ікол пануючи звірів. Він заплющив очі, а коли розплющив їх, побачив, що стоїть по тій бік прірви.

Отже, це був третій рівень, і хоч у Дмитрика залишилося лише одне життя, за наступним поворотом на нього чекала перемога.

Хлопчик бадьоро крокував стьобанням, яка вилася над прірвою, і наспівував веселу пісеньку. Аж раптом звідкілясь знизу до нього долинув крик про допомогу.

Дмитрик обережно нахилився над краєм і побачив, що внизу, на вузесенькому карнизі, чіпляючись пальцями за розколини, стоїть і волає про рятунок його єдиний друг Сашко, з яким сморід нещодавно посварилися назавжди.

- Як ти там опинився?-гукнув до нього Дмитрик.

- Не знаю,-заплакавши Сашко.-Каміння в міні під ногами осипається, і я вісь-вісь зірвуся в прірву!

- Не панікуй, я заразом витягну тобі!-підбадьорив друга Дмитрик, одразу забувши про зварювання.

Він зняв з плеча мотузку, міцно прив'язав її до кривої поспи, яка росла над прірвою, й кинувши другий кінець мотузки вниз. Але мотузка виявилася закороткою. Хоч як Сашко старався, він не міг дотягнутися до неї.

- Не хвилюйся,-крикнувши йому Дмитрик,-заразом я спущуся по тобі.

Він вже взявся за мотузку, щоби спускатися до Сашка, аж тут з'явився святий Миколай.

- Що ти робиш? Зупинися!-сказавши він.-Чи ти забув, що в тобі залишилося лише одне життя? Якщо ти зірвешся, то загинеш по-справжньому!

- Але ж там мій друг!-заперечив Дмитрик.-Я мушу його врятувати!

І він ставши спускатися.

- Лізь по мені,-скомандував Дмитрик Сашкові. Він висів, на витягнутих руках тримаючись за мотузку. Навіть так ноги його не діставали до карнизу.

Сашко вхопився за Дмитрикові ноги й подерся вгору, як по канату. За мить він був вже нагорі.

- Зі мною усе гаразд. Піднімайся!-гукнув він Дмитрикові.

Але в хлопчика вже не було сил триматися за мотузку. Кілька секунд Дмитрик ще звивався, намагаючись підтягнутися вгору, потім руки його розтиснулися, і він полетів у прірву.

Він чекав на удар об землю, але раптом залопотіли крила, якась сила підхопила хлопчика й понесла вгору. Ноги його м'яко торкнулися поверхні. Дмитрик розплющив очі та побачив, що стоїть на самій вершині гори, біля сходів до сліпучо-білого осяйного палацу, який ніби плив на тлі блакитного неба.

- Ти переміг!-почув Дмитрик. Він озирнувся й побачив, що поруч з ним стоїть усміхнений святий Миколай.

- Дідусю, як же так,-здивовано спитав у нього хлопчик,-я падав униз, а опинився на вершечку гори?

- Тут, в замку Доброго Серця, діють зовсім інші закони тяжіння: тільки тій, хто готовий віддати своє життя за друга, отримує життя.

- А хто живе в цьому дивному замку?

- В ньому живе Бог!

Дмитрик у захваті дивився на замок Доброго Серця. Нічого прекраснішого він не бачив у житті. Серце хлопчика стрибало від радості. Це було таке щастя, що Дмитрикові захотілося обійняти обвішай світ. Він розкинув руки й обернувся до святого Миколая, але доброго дідуся вже не було поруч. Замість нього Дмитрик побачив свою кімнату. А коли знову обернувся до замку, тільки голубий екран комп'ютера світився перед очима хлопчика. Проте радість залишилася у Дмитриковому серці. Він усміхнувся й прошепотів: "Дякую тобі, святий Миколаю"!

Біля хлопчика невидимо стояв радісний і сяючий ангел-охоронець і, так саме усміхаючись, шепотів: "Дякую тобі, святий Миколаю!
 
 

Пошук по сайту

Шукати

Каталог товарів

Контакти

Купити навчальні посібники, шкільні підручники, робочі зошити гуртом і вроздріб в Україні
(основний офіс)

Україна, Одеська, Одеса, провулок Вишневського, будинок 13/1, офіс 12
  • +38 (050) 675-98-XX
 
Написати повідомлення
Оберіть форму звернення:
 
 
 
Ідентифікатор сторінки
Ідентифікатор сторінки:
1234

Пошук
 
 

Закрити
 
 
Замовити дзвінок
person
phone
email
record_voice_over
create